Біографія Святого Антонія

 

1195 та перші роки в Лісабоні

       Святий Антоній, якому під час хрещення було дане ім’я Фердинанд, народився у Лісабоні у 1195 році. Він був старшим сином в дуже заможній  та впливовій родині. Його батьки будували на його рахунок серьйозні плани. Тому вони намагались надати синові гарну освіту та мріяли про  кар’єру чиновника. Але Фердинанд  розчарував своїх батьків та обрав шлях найближчий до служіння Господу. Ще з юнацтва він славився своїм благочестям та зосередженням у молитві. За однією з легенд, яка пов’язана  з його молодістю, відомий випадок, коли під час молитви, накресливші на підлозі хрест, він зміг прогнати демона, який йому докучав.

  1210 – 1220: Монастир Святого Вікентія. Коімбра. Вступ до Ордену Францисканців.

          Коли Фердинанду було п’ятнадцять, провівши тривалий час у молитві та роздумах, він покинув батьківський дім та вступив до Монастирю Святого Вікентія (Орден  святого Августина). Саме у цьому  монастирі святий Антоній інтелектуально формувався та став найбільш досвідченим кліриком Європи початку ХІІІ століття. Але, нажаль, монастир був розташований дуже близько до дому Фердинанда. Друзі та родичі постійно навідували послушника, порушували його внутрішній мир та заважали навчанню. Тому, Фердинанд  попросився про переведення його в інший монастир, і його відправили в Монастир Святого Хреста в Коімбрі (яка на той час була столицєю Португалії). Там він продовжив своє навчання, а в 25 років був висвячений у сан священика.

         Фердинанда призначили головою богоробні при монастирі. Саме завдяки цьому він вперше познайомився з францисканцями. У 1219 він зустрівся з декількома послідовниками Святого Франциска, які прямували в Марокко, щоб проповідувати мусульманам. Фердинанд  був дуже натхнений  прикладом францисканців.

          Коли Фердинанд дізнався, що пять його францисканських друзів отримали мученицьку смерть, він довгий час роздумував про відповідь своїх померлих друзів на покликання Господа Ісуса. Він відчував сором за свое спокійне  життя в монастирі та побажав  приміряти на собі героїчний спосіб життя послідовників Ордену меньших братів. Фердинанд прагнув отримати ту свободу, яка б дозволила йому більш пристрасно та радісно відповідати на покликання Господа та слідувати за Ним.

          Таким чином, Фердинанд зміг отримати благословіння , щоб приєднатися до францисканців. Він був одягненний у сірий хабіт «кающихся з Ассізи» та приступив до вивчення праць Святого Франциска. Розпочавши нове життя, Фердинанд вирішив отримати й нове ім’я, обираючи ім’я Антонія  на честь пустельника Святого Антонія, якому й була присвячена францисканська обитель.

               1220 – 1222: З Африки до Ассізи

               Через деякий час Антоній разом з одним монахом попрямував в Марокко, щоб проповідувати та померти в ім’я Христа. Щойно як він прибув на місце, його охопила лихоманка, під час якої він перебував у напівсвідомому стані декілька тижнів. Він не міг навіть стояти, а не те щоб ще й проповідувати Слово Боже на ринковій площі. Його мрія нести світло Христа була зруйнована. Все, що йому залишалось – віддатися на волю Господа. Антоній попрощався з Африкою и повернувся в Португалію. Антоній попрямував в Ассізу, де повинен був  відбутися Генеральний капітул францисканців.

              На свято П’ятидесятниці  у 1221 році тисячи монахів зібралися в Ассізі зі усієї Європи. Там Антоній почув повчання Святого Франциска, яке його утішило. Коли монахи почали роз’їжджатися, Антоній чекав вказівок , куди ж йому слідувати. Тоді, Архиєпископ Болонії, отець Граціано, запросив Антонія слідувати за ним. Граціано відправив Антонія в невелику обітель, яка розміщувалася  на пагорбах містечка Мотепаоло, поблизу від Форлі, щоб служити священиком для братів – пустельників, які мешкали там.

 1222 – 1227 : Проповідник в Італії та Франції

             В Монтепаоло Антоній знайшов, нарешті, спокій та мир, яких він так довго прагнув. Він цілком присвятив себе обов’язкам священика, займаючись також готуванням та прибиранням. Але у Господа були інші плани на його рахунок. Одного разу Антонія запросили у Форлі, щоб прийняти участь в  висвячені  у сан священика. Проповідник не зміг приїхати, і Архиєпископ Граціано попросив Антонія його замінити, дозволяючи прочитати проповідь на ту тему, яку Антоній сам обере. Усі були вражені пристрастю та глибиною думки проповіді Антонія. З цього часу Антоній отримав послух проповідника.

            Антоній вирушив  у подорож по Північній Італії та Південній Франції, проповідуючи в тих місцях, де були поширені єресі. Він боровся як із зловживаннями в Церкві ( політичними інтригами, моральним занепадком, які сприяли тому, що багато хто втрачав віру), також єресями (заперечення первородного гріха, заперечення  Церковної влади і Євхаристії), які бентежили  віруючих. Головною зброєю Антонія проти цих ворогів – був його спосіб життя, який  вражав єретиків та зміцнював католиків у вірі.

1227 – 1231: Провінциал Північної Італії

            Завдяки успіхам на місійних теренах, на черговому капітулі  Антонія обрали провінциалом Південної Франції (Північної  Італії), на посаді якого Антоній був з 1227 по 1230. В його обов’язки входили відвідування декількох монастирів в Північній Італії, але більш всього Антонію полюбилась Падуя та невелике поселення францисканців в простій церкві Пресвятої Діви Марії ( в подальшому розширеної та перетвореної в Базиліку Святого Антонія).

             В Падуї Антоній зупинявся декілька разів , на зовсім невеликі проміжки часу. Перший раз Антоній перебував там між 1229 і 1230, другий – між 1230 і 1231. Під час свого другого перебування в Падуї він передчасно помер. Але не дивлячись на таке  нетривале знайомство з Падуєю, між Антонієм та цим містом встановився надзвичайний міцний зв’язок.Саме в Падуї Антоній написав свої « Недільні проповіді». Саме ця праця показала його найглибші теологічні пізнання.

1231 – Смерть

              Недивлячись на усі старання герцога Тізо та братії, Антоній не міг поправити своє здоров’я.

            13 червня 1231 року Антоній спустився зі свого дому селі, щоби пообідати з братами. Вони ледва приступили до трапези, як Антоній впав. Він встиг прошепотіти, що бажає щоб його відвезли в Падую, де він хоче померти. Антоній хотів провести свої останні години  в улюбленній обітелі біля церкви Пресвятої Діви Марії. Монахи поклали Антонія на віз та вирушили в дорогу, але він був дуже слабкий. Посередені шляху монахи вирішили, що буде краще зупинитися в Монастирі Бідної Клари в Арчеллі, поблизу Падуї.

           Монахи звернули увагу на те, що погляд Антонія був на щось спрямований, чого вони не могли бачити. Монахи запитали Антонія, що він баче, і він відповів їм: « Я бачу мого Господа». Невдовзі Антоній помер. Йому було тільки 36 років, але за таке коротке життя він встиг пройти тисячи километрів, проповідуючи десяткам тисяч віруючих. Монахи намагались залишити смерть Антонія в таємниці, щоби його тіло не вкрали, але вже дуже швидко почулися голоса дітей, які бігли по вулицям Падуї, вигукуючи: «Святий помер! Брат Антоній помер!»

Чудеса Святого Антонія

        Відомо про велику кількість чудес Святого Антонія, але головне чудо відбувалось щодня – в щоденній праці Святого. Саме благочестивий спосіб життя, його молитва та м’якість, його смиренна поведінка та повчання сприяли наверненню людей. Антоній також служив місіонерам, бо він викладав теологію братам в Болон’і, Монпольі, Телузі та Падуї. Ця праця та його писання здобули йому звання «Євангелічного лікаря Церкви»

Немовля, яке почало розмовляти

      У Феррарі єдність однієї сім’ї опинилось під загрозою від підозр, які були викликані ревнощами: батько не хотів  торкатися сина, який народився декілька днів потому, тому що вважав його плодом зради жінки.Антоній узяв немовля на руки і промовив: «Закликаю тебе в ім’я Ісуса Христа, істинного Бога та істинного чоловіка, народженого від Марії Діви, сказати мені ясним голосом, щоб кожному стало відомо, хто твій батько.Немовля, дивлячись в очі батькам, промовив: «Ось, це мій батько!».Звернувшись до чоловіка Святий Антоній додав: «Візьми свого сина та люби свою жінку, котра чиста та заслуговує твоєї довіри».

Чудо з мулом

      Однією з причин, з якої Святий Антоній так багато трудився над тим, щоб звернути увагу на віру єретиків, була  щира жалість, яку він відчував по відношенню до них. Він бачив, як вони відмовляються від найбільш дивовижного дару – Дару Святого Причастя, а Антоній вірив, що ніхто не в змозі довго прожити без цього духовного дару.

      Одного разу один з єретиків сказав Антонію , що повірить в те що в Євхаристії присутній Христос, якщо перед Причастям схилиться його мул. Вони домовились , що випробування відбудеться через три дні. За ці три дні єретик не годував мула, довівши його до стану жахливого голоду. Коли настав час , Антоній прийшов, тримаючи в руках Святі Дари. Єретик же прийшов з кормом для мула. І тут відбулося диво – мул, ігноруючи надзвичайний голод, підійшов до Святого Антонія та схилився перед Причастям.

Хліб для бідних

       Томмасіно було 20 місяців, коли мати залишила його одного і невдовзі знайшла його безжиттєвим, коли він потонув у казані.Мати у відчаї почала взивати про допомогу Святого Антонія та в своїй молитві дала обітницю: якщо вона отримає благодать, яку просить, то вона дасть бідним стільки хліба, скільки важить її дитина. ЇЇ син дивним способом повернувся до життя, і так народилася традиція «ponduspuer», молитви, в якій батьки , в обмін на заступництво для своїх дітей, обіцяли Святому Антонію стільки хліба, скільки складала їх вага.

        Можливо, не усі знають, що саме це чудо лягло в основу традиції роздачі Хліба Святого Антонія і пізніше – відіграло  роль у виникненні «Каритас Святого Антонія», організації, яка займається гуманітарною допомогою, доставкою продовольства і товарів першої необхідності, а також допомогою бідним по усьому світі.

Проповідь рибам

       Одного разу Антоній був у мандрівці в Римині, так як це місто було вогнищем єресі. Місцева влада наказала ігнорувати Антонія, щоб ніхто не навернувся, засмученням від проповіді монаха. Куди б Антоній не приходив, всюди він натикався на мовчання. Він ходив, молячись та роздумуючи про відношення людей, поки не вийшов за межу міста, де ріка Марекк’я впадає в Адріатичне море. Там він зупинився і почав проповідувати … рибам!Він закликав: «Ви, риби моря та ріки, послухайте слово Господа, тому що єретики його  слухати не бажають!». Раптово на поверхні води з’явилися  струнки ряди тисяч  риб’ячих голів.  Здавалось, що риби дійсно уважно слухають проповідника, жадібно ловлячи кожне слово!Населення Римині , побачивши це диво, прийшло, щоб теж почути промову Антонія. Те, що почалося з такої екстраординарної родії, перетворилось на дивовижний досвід навернення, тому що Антоній взивав до самих сердець людей. А ті були настільки вражені та трону ті промовами Антонія, що повернулися в Церкву.

Немовля Ісус

         До 1231, багато мандрівок, які встиг зробити Антоній, і багато хвороб, які його турбували, зробили нарешті свою справу. Антоній болісно страждав від водянки, і сили залишили його. Протягом Великого Посту 1231 року Антоній проповідував постійно збільшуваним натовпам людей в Падуї, але ці проповіді і постійні сповіді виснажували його ще більше. Брати і герцог Тізо запросили його в обитель в Кампосамп’єро , містечко неподалік від Падуї, щоб він міг відпочити і там набратися сил.Земля у тих місцях була дуже вологою, і це тільки погіршило стан здоров’я Антонія. Проблема була вирішена, коли монахи звернули увагу на те, що Антоній облюбував величезне горіхове дерево, яке зростало на території його обителі. Вони повідомили про це Тізо, який наказав побудувати на дереві невеличку домівку для Антонія. Одного разу Тізо проходив біля домівки Антонія, і побачив, як з віконця ллється неймовірно насичене та яскраве світло. Герцог злякався пожежі та кинувся в домівку. Там він побачив Антонія, який обіймав немовля Ісуса. Антоній просив Тізо нікому про це не розповідати, і той стримав своє слово аж до кончини Святого.